Справжній конвеєр смерті радянська влада розгорнула вночі проти 19 травня 1938 року. У київських катівнях НКВД тоді одночасно позбавили життя 563 людини. Ця дата зафіксована істориками як одна з найкривавіших сторінок сталінського терору.
Масштаби радянських злочинів на території тогочасної УРСР вражають своїми цифрами. За даними Українського інституту національної пам’яті, під жорнова репресивної системи потрапили 198 918 громадян. Близько двох третин із цієї кількості отримали смертні вироки. Решту засуджених відправили відбувати покарання до в’язниць та таборів ГУЛАГу.
Організатори масових чисток наприкінці 1938 року офіційно згорнули свою криваву кампанію. Керівництво СРСР тоді видало постанову про зупинення репресій та повернення прокурорського нагляду. Цікаво, що згодом багатьох виконавців цих розстрільних наказів радянська влада так само ліквідувала.
Жахливий механізм тотального знищення громадян запустили влітку 1937 року. Тоді з’явився наказ НКВД СРСР №00447, спрямований проти “антирадянських елементів” та колишніх куркулів. На місця одразу спустили специфічні плани на арешти і смертні каральні заходи. Першочерговий ліміт на розстріли для України складав понад 26 тисяч осіб. Проте невдовзі цей кривавий показник свідомо збільшили утричі.
Для миттєвого винесення вироків на місцях почали активно діяти позасудові органи. До складу цих “трійок” входили місцеві комуністичні функціонери, прокурори та керівники НКВД. Арештовані не мали жодного права на захист чи подальше оскарження рішень. Під час швидкого слідства чекісти масово використовували жорстокі катування та психологічний тиск.
Головною метою сталінського режиму було залякування населення та абсолютний контроль. Комуністичний терор планомірно знищив українську наукову, мистецьку та політичну еліту суспільства. Через це було повністю зруйновано традиційні цінності та нормальні людські зв’язки.
Атмосфера страху швидко стала основою повсякденного життя радянських людей. Постійні нічні арешти, показові процеси та регулярні доноси змушували громадян підозрювати кожного. Держава цілеспрямовано виховувала у людях недовіру і шукала вигаданих “ворогів народу”.
Найбільшим символом цієї трагедії в Україні стали Биківнянські могили під Києвом. Дослідники вже змогли ідентифікувати там понад 19 тисяч розстріляних сталінським режимом громадян. Численні таємні поховання також розкидані у Харкові, Одесі, Вінниці, Дніпрі, Черкасах та інших обласних центрах. На теренах Західної України відомі такі страшні місця, як Тюрма на Лонцького та Саліна.
Сьогодні наша країна офіційно відзначає День пам’яті жертв політичних репресій. Традиційно цей скорботний день припадає на третю неділю травня. Українці згадують мільйони людей, які безвинно постраждали від злочинів радянської влади.
У Львові також відбудуться відповідні заходи для вшанування знищених режимом співвітчизників.
Окрему дату для цього поминального дня запровадили лише у 2007 році. Відповідний указ підписав тодішній керівник держави Віктор Ющенко до 70-х роковин трагедії. До цього моменту спеціального дня для засудження комуністичного терору в Україні не існувало.